Вадим Крищенко
Друзі, колеги, вітаю вас!
Сьогодні мені хотілося б поговорити на таку делікатну тему, як домішки, які ми часто «доливаємо» або «допиваємо» до дози замісного препарату. Ви й так усе знаєте.
Моя історія - це не розповідь про якусь героїчну допомогу. Це буденність життя людини, яка живе з наркозалежністю і проходить через ЗПТ.
І ось приходить цей «фантастичний» день, коли ти можеш сам собі коригувати дозу - як, коли, скільки... І не кажіть мені, що в цю мить у голові не пролітає іскра: «А може, один раз - і все». Я повівся. І багато хто повівся на цей «один раз».
Але проблема залежного в тому, що тисячі разів - це мало, а одного - може бути достатньо, щоб повернутися в той стан, з якого тебе колись витягла медична ремісія.
Колотися вже не в кайф, а кинути не можу. У мене це так. І, справедливості заради, скажу - це не тільки українська історія. У кожній країні, де є ЗПТ, відбуваються схожі речі. Я знаю багато інформації з різних реабілітаційних програм, і те, про що я говорю, називається феноменом потягу до вживання ПАР.
Людина, яка не в темі, може сказати: «Не вистачає сили волі». Але це не так. Скажіть залежному, що його речовина знаходиться за 12 кілометрів - і повірте, там буде така сила волі, що хоч у гори йди.
Але давайте до наших баранів. У мене є інформація для тебе, друже. Так-так, саме для тебе, якщо ти паралельно із ЗПТ ще щось вживаєш. Я поставлю тобі три запитання, і прошу тебе - спробуй сам собі чесно на них відповісти:
Чи можу я це контролювати?
Чи вплинуло це на мій прийом ЗПТ?
Чи задоволений я своїм рівнем життя?
Якщо на хоча б одне з цих запитань ти не можеш упевнено відповісти «так» - значить, час замислитися. А якщо ти вже задумався - це і є друга стадія. Стадія дії.
Через цей досвід я почав помічати речі, на які раніше не звертав уваги. Наприклад, у Києві не так просто потрапити на безкоштовний детокс - там черга. А на платний, між іншим, теж не завжди є можливість. Ну і, як завжди, - ресоціалізація. Але це вже окрема розмова. Є мрія - шелтер. Я давно про це думаю.
Я далекий від моралізаторства. Я поважаю вибір кожного. Але за 20 років, які я кручуся навколо ЗПТ, я бачив багато. У мене є друзі, які проходили через це. Комусь вдалося вибратися. А багато хто досі борсається - хтось по Україні, а хтось із 2022 року вже по всій Європі.
Що зробив я? Я не став мовчати. Я повідомив колезі, потім лікарю. Ліг на стаціонар на кілька днів. Мені продовжували видавати замісний препарат, але при цьому я отримав і курс лікування. Після виходу я знову отримую препарат щодня на сайті. Але хоча б тепер його вистачає на десять днів - і це вже прогрес.