ВОЛНА евакуювала членів спільноти з Херсону

 

Це сталося завдяки підтримці Aidsfonds та Crown Agents!

Далі - пряма мова Ігоря:

"Дев'ять місяців ми прожили на тимчасово окупованій території України, у Херсоні. Дев'ять довгих чорних місяців. Ми не були зовсім відрізані від зовнішнього світу: загалом був інтернет (хоча й для всіх більш-менш адекватних джерел новин потрібен був VPN, що, як з'ясувалося, річ не універсальна), була їжа в магазинах, хоч і з вельми скромним і що найважливіше незвичайним нам асортиментом (щосб російське здебільшого), частково працювали ринки. Ми жадібно ловили українські та світові новини про події на фронті про життя України. Ми разом з усім світом співпереживали трагедіям у Бучі, інших українських містах та селах, хвилювалися за наших друзів, що місяцями живуть під щоденним вогнем, раділи успіхам ЗСУ і щоразу тріумфували звільнення української землі.

Ми з перших днів знали (і це факт!), що нас звільнять. Однак, попри цю впевненість, це були для нас по-справжньому чорні місяці.

Звичайно ми, як і інші херсонці, бачили, що росіяни "на низькому старті" - вони вивозили все, до чого могли дотягнутися: пожежні машини, автомобілі швидкої допомоги, підйомні крани, картини з музею і навіть пам'ятники. Вони демонтували обладнання зв'язку, сантехніку у закладах. І унітази, звісно ж.

11 листопада, день, коли сарафанне радіо рознесло звістку, що в місті бачили ЗСУ, все-одно став дуже приємною несподіванкою. Хоча разом з росіянами з Херсона пішли світло, вода та зв'язок, це був найсвітліший, найрадісніший і найприємніший день за останні 9 місяців!

Щойно почавз'являтися мобільний зв'язок, ми одразу зателефонували до директора ВОЛНи Олега Димарецького. Ми знали, що нам допоможуть, але ми й уявити не могли, що допомога буде в такому обсязі і, головне, такою швидкою!

Вдень я зателефонував Олегу, а вже ввечері він сказав, що машина за нами виїде найближчим часом. Наступного дня о 5-й ранку за нами з Києва виїхала машина, за кермом якої був Ігор Козак.

Опівдні Ігор був під дверима нашої квартири, а за півгодини ми вже їхали до Києва! Цей шлях не можна назвати простим з багатьох причин. Область була сильно замінована, саперам довелося чимало потрудитися для того, щоб люди могли виїхати з міста. На колицях Херсона йшли важкі бої, багато мостів підірвані, дороги розбиті. Однак, ми були настільки щасливі, що не помічали всього цього.

Ми вже в Києві. Наш непростий шлях завдовжки 9 місяців закінчений. Наступна зупинка – перемога!" 

 

Слава всім, хто наближає нашу перемогу! Слава нашій спільноті, яка не кидає своїх людей!

 

Херсон - це Україна!